Щоби пам'ятали. Сальвенчук Світлана

Я єсть народ, якого Правди сила 
ніким звойована ще не була. 
Яка біда мене, яка чума косила! — 
а сила знову розцвіла.....

Писав український поет, публіцист і перекладач Павло Тичина. А й справді, скільки горя і нещасть пережив наш український народ, але всеодно ми боремось і не здаємось.

Однією із чорних сторінок нашого народу є Голодомор. Це своєрідна чума, яка скосила мільйони українських душ. Вже  від самого слова по шкірі йде мороз. Масштабність і жорстокість цього явища змушує здригнутись. Яку холоднокровність і байдужість потрібно мати, щоб силоміць відбирати у селян найдороже - хліб. 

 Напевно, немає такої родини, яку б не зачепили ці страшні події. Моя прабабуся розповідала, що у неї було семеро братів і сестер, які загинули від голоду, вижила лише вона і її мати. Люди їли все, навіть робили борошно із кленового і дубового листя. Вона ніколи не могла спокійно про це розповідати, на її очах завжди виднілись сльози, я її розумію, адже пережити те, що вона пережила під силу не кожному. Щодня чути стогони і крики голодних людей, які помирають у тебе на очах, навіть від однієї думки про це  стає лячно. 

Люди, які не знають минулого - не матимуть щасливого майбутнього. Ми повинні пам'ятати про ці страшні події, адже доки живе пам'ять доти живе наша історія. Ми - ніхто без нашого минулого. 

Щороку наша країна вшановує пам'ять жерт Голодомору. Наш святий обов'язок перед предками не забувати про ці страшні події, що назавжди змінили історію і свідомість нашого народу.  

Сальвенчук Світлана