Щоб пам'ятали. Приндюк Діана

Важко сказати, скільки випробувань випало на долю українського народу, які нещастя пережили наші предки. З неймовірним болем в серці ми вшановуємо пам’ять загиблих одного з найстрашніших часів для України – період нещадного Голодомору.

Немає зараз українця, людини, яка б не знала про події 1932-1933 років. Це масштабне лихо увірвалось в домівки мільйонів, ні в чому не винних, душ. Зараз немає сумніву, що це був навмисний геноцид, винищення української нації. Феномен тривалого приховування від громадськості соціального лиха таких гігантських масштабів і наслідків криється перш за все в тоталітарному, закритому характері тогочасної радянської держави, яка безпощадно вкорочувала нитки людських доль.

Трагедія голоду викликала щире співчуття світової громадськості. Від розповідей очевидців, яких застав голод, в душі тугим вузлом поселяється жах. Неможливо уявити, що пережили люди без крихти їжі, відчуваючи кожного дня все ближче прихід невідворотного. Але ще страшніше розуміти, що багато хто втратив себе, свою душу, нутро, збожеволівши від нестерпного відчуття голоду. Випадки поїдання своїх рідних, близьких, були звичайним явищем для того темного періоду не тільки фізичного вимирання, але й душевного.

Кожен з нас повинен пам’ятати час великого Голоду, знати які наслідки це принесло для українського народу, аби більше ніколи не спостерігати трагедію. Трагедію, яка не має виправдовування.